Не побачив народження сина: дорогою у Глухів загинув відомий чемпіон Європи, який захищав Україну
Олександр Пєлєшенко воював у складі ЗСУ у найгарячіших точках фронту. У страшну річницю дружина загиблого спортсмена й захисника Діана розповіла, що трапилося з її коханим, життя якого намагались врятувати в одній із найкращих лікарень країни, повідомляє Oboz.ua
За словами коханої Олександра, він зміг залишатися майже неушкодженим навіть тоді, коли ворог вбив майже цілу роту його побратимів, однак, змінюючи місце служби, потрапив у жахливу аварію.
“4 травня минулого року я памʼятаю як сьогодні. Та й увесь цей рік, здається, я поденно памʼятаю. Підготовка до Великодня, чудовий настрій, біжу на закупи, бо має приїхати сестра, а на тижні – Саша, в друзів хрестини 17-го, Саша – хресний. Усе прям класно, вагітності 5-й тиждень, плануємо разом уже всім по його приїзду розповісти, батькам зробити сюрприз, замовити конвертики й решту”, – згадала Діана у своєму Instagram.
“Йду з магазину з тими пакетами, і тут дзвінок нашого друга: “Діано, Саня в ДТП потрапив”. На годиннику 16:15. Я відразу ж про деталі: як, де, коли. Ми ж буквально півтори години як говорили. У відповідь: “Нічого не знаю. Набрав поліцейський з місця події, як останній виклик був”. На моє запитання який стан, чи притомний, чи ні – нічого. Госпіталізували до лікарні”, – розповіла дружина.
Діана зізналась, що свій крик і плач на Лятошинського памʼятаю, наче це сталося щойно: “В один момент така неясність. Дзвінок сестрі, батькам, подрузі, біжу додому, пробую щось з’ясовувати, на телефоні, зібрала сили докупи, батьки летять на Київ. Надія є”.
“Буквально за кілька днів до того Сашу перевели в інший підрозділ, і треба було їхати з Покровська в Глухів. І я ж ще така: не пускайся в дорогу вночі, бо дороги не знаєш, та й ніч, куди, краще зранку. Клятий цей Глухів, і та дорога, клята та служба… Саша ж завжди з Добрим, і завжди власною машиною. І не вперше в таку дорогу, і вночі, і все, і всяке”, – згадала той жахливий день жінка.
Тоді товариш Пєлєшенка знявся з виїзду та вирушив до Олександра. Спортсмен перебував у реанімації лікарні Мечникова в Дніпрі. Але не міг повідомити якихось деталей про стан друга, адже офіційно не був його родичем. Було відомо лише те, що стан стабільно важкий.
Діана у цей час заспокоювала себе думками, що це сильна лікарня, де врятувала дуже багато військових. Зрання дружина разом із батьками вирушила до Дніпра: “Пишу повідомлення в телеграм, щоб прийшов до тями, поки я їду. По стану змін ніяких”.
“На АЗС уже в самому Дніпрі взяла каву і кажу така мамі найстрашніше, що було в голові: “А раптом він помре?!”. Але ні – не може такого бути! Саша ж – сильний. Він з усіх завдань, з усіх вилазок, з усіх евакуацій на бойових, з усіх бойових – завжди виживав. У Марʼїнці полягла майже вся рота, але він вижив, і тут виживе. А Оріхів, “наступ” 2023-го, вижив же, і тут виживе”, – заспокоювала себе дружина.
“Лікарня. Реанімація. Підходжу, бачу, і нуль емоцій, реально – нуль. Мама плаче. Я просто стою. Ці всі трубки, апарати, серце бʼється, бачу, значить добре. Мені дають якийсь засіб, кажуть випийте, і лікар такий: “Треба поговорити”. Я питаю: “Що це? В мене тільки пʼятий тиждень вагітності, можна?” Він такий: “Ні, тоді не треба”. Я видавлюю з себе: “Все нормально буде?”. А він: “Вибачте, шансів немає”. І це “шансів немає” і досі в голові”, – з болем розповіла Діана.
Лікар чесно сказав жінці, що вона може зараз може попрощатись і їхати готуватись до похорону, а його як військового привезуть належним чином.
“Та як же це ? Не може так бути! Я просто сповзла по тій лікарняній стіні. Не знаю, скільки часу минуло. Вийшли на вулицю. І такий несамовитий, нестерпний, болючий і несправедливий крик. Не вірю. Не хочу. Не можу. Тато тримає, мама ридає поруч. Що робити? Лишаємось. Він живий же. Лікар може помилитись. Тато: “Ти маєш триматись, і треба їхати”, – згадала дружина Олександра.
Поки їхали, у голові жінки проносився мільйон думок: “Душа не те що болить, вона розривається. Всю дорогу, 10 годин плач, згадування, а чого так, може, ще раптом, не вірю. Приїхали додому. Я відрубалась просто. Сниться сон: наша квартира в Києві, Саша відкриває двері. Я різко підриваюсь, а то мама. Я така: “Мам, ну чого ти зайшла, я думала, що це все сон”.
6 травня 2024 року о сьомій ранку тато отримав дзвінок, що серце 30-річного відомого чемпіона зупинилось.
“Я спала. Чую крик у хаті, все зрозуміла. Не хочу вставати. Які тяжкі будуть дні. Настанова собі: “Я сильна. Я маю зберегти дитину”. Зберегла. І ти так і його не побачив. Це була одна з твоїх найбільших мрій. Я роблю все тепер за нас двох”, – відмітила Діана, яка у грудні 2024-го народила сина.
“Було різне, чесно, особливо за останні два роки. Ми впоралися з усім. Але в міру нереальної несправедливості, тебе нема. Я ще досі не змирилась. Але в мене є тепер Давид. І з поміж усього таки це – таке щастя. Можливо, це ти там домовився, щоб у нас усе було добре? Забрали тебе. А дали його”, – замислюється вдова.
За словами Діани, Саша завжди боявся загинути від безглуздості, від якогось безглуздого наказу, розпорядження чи завдання.
“І так воно сталось… І ця ситуація ще досі не вкладається в голові. Як так вийшло? Втома, виснаженість, недоспані ночі, надскладні 2 роки… Але це ж ти – такий сильний, сміливий, відкритий до цього світу, добрий. І так хотів жити. Скільки мав планів: своїх, наших, спортивних. Хотів повернутись у спорт, хотів прославити Україну. Хотів побачити батьків… Хотів дочекатись на дитину… І як хотів знімати різні відео з нашою малечею. Біль. Ти будеш завжди в серці – моєму! Нашому!” – поставила крапку кохана.
Пєлєшенко був уродженцем міста Петрово-Красносілля в Луганській області, яке зараз окуповано російськими військами. Олександр посів четверте місце на чемпіонаті світу 2015 року в Х’юстоні, а потім зупинився за крок від п’єдесталу на Олімпійських іграх-2016 у Ріо.
“Був націлений тільки на медаль. Очікував не менш як “бронзу”. На тренуваннях піднімав по 400 кг. Багато сил пішло на тренувальний процес. Вагу утримував, переліт, акліматизація, травму довго заліковував. Дуже багато сил віддав на ривок. Це все впливає дуже. Так, з чемпіонату Європи додав до своїх результатів ще 13 кг. Але сьогодні не мій день”, – розповідав після Олімпіади важкоатлет в інтерв’ю segodnya.ua.
А от у Європі наступні два роки українцю не було рівних. Луганець виграв першість континенту 2016 року, а потім і 2017-го. Але 2018-го його усунули від змагань через позитивний допінг-тест. Покарання важкоатлета закінчувалося 2026 року. А до того він був дуже затребуваний як спеціаліст. За словами друзів, у нього було багато пропозицій щодо тренерської роботи з-за кордону.
Але з перших днів повномасштабного російського вторгнення у лютому 2022-го Олександр узяв до рук зброю та приєднався до ЗСУ: “Я не обирав професію, моя Україна потребувала допомоги, допомоги кожного з нас. Ми – сильна країна та станемо ще сильнішою”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ