«Немає рук — немає картки»: Банкіри намагаються «відкупитися» протезами за знущання над героєм. А де реальні посадки винних?

Українська бюрократія вкотре пробила моральне дно, і цього разу знизу постукали працівники державного ПриватБанку. 20-річному захиснику, який втратив на війні всі кінцівки, відмовили у видачі картки, бо він… фізично не зміг взяти її в руки для фото. Тепер банк намагається загасити пожежу грошима, обіцяючи оплатити протезування (хоча захисник мав ті протези і так отримати від держави). Але чи достатньо цього? І чому за садизм конкретного клерка має платити державна установа, а не сам винуватець власною свободою чи службою на «нулі»?

Хроніка цинізму

Історію, від якої холоне кров, оприлюднила Олена Толкачова з Патронатної служби «Янголи». 20-річний хлопець, який пішов на фронт у 18 і втратив під Ізюмом руки й ноги, приїхав у відділення на проспекті Берестейському, 27-А у Києві. Йому просто треба було відновити картку для виплат.

Але менеджер банку вирішив пограти в «інструкцію». Вимога була простою і знущальною водночас: «Візьміть картку в руки і потримайте біля обличчя для фото». Аргумент, що у людини немає рук, банківського клерка не переконав. Куратору допомоги заборонили тримати пластик замість ветерана, бо «так не можна».

Вердикт «кнопкодавів»: немає рук — немає грошей. Ідіть, оформлюйте довіреність або чекайте, поки виростуть нові кінцівки.

Відкуп замість справедливості?

Коли скандал вибухнув на всю країну, у ПриватБанку різко «прозріли». Там назвали ситуацію неприпустимою, пообіцяли привезти картки ветерану додому і, як широкий жест, запропонували оплатити лікування та протезування.

Звучить красиво? Можливо. Але давайте розберемося. ПриватБанк — це державна установа. Тобто, лікування героя, якого принизили співробітники, оплачуватиметься фактично з кишені платників податків.

Чому за тупість та жорстокість конкретного менеджера та директора відділення маємо платити ми з вами? Чому банк не озвучив прізвища тих, хто приймав це рішення?

Де справжнє покарання?

Суспільство не цікавлять «додаткові інструктажі» для персоналу, про які заявив банк. Інструкція «бути людиною» має бути прошита в голові за замовчуванням.

Виникають логічні запитання до керівництва банку та правоохоронців:

1. Де звільнення за статтею? Чому менеджер, який змушував ампутанта «взяти картку», та директор відділення, який допустив такий безлад, ще на своїх місцях?

2. Чому покарання — це не тюрма? Хіба це не перешкоджання законній діяльності ЗСУ чи знущання з особи з інвалідністю? Років 5 за гратами стали б чудовим «інструктажем» для інших любителів бюрократії.

3. А може, на фронт? Якщо працівники відділення на Берестейському так люблять статути та правила, можливо, їм час продемонструвати свою принциповість в окопі під Покровськом? Там якраз не вистачає людей, а у цих «героїв тилу» руки й ноги, вочевидь, на місці.

Спроба відкупитися протезами виглядає як хабар суспільству, щоб зам’яти справу. Але гідність ветерана не купиш за кошти держбюджету. Винні мають понести персональну відповідальність. Жорстку і публічну.

Інакше це не помилка. Це — вирок системі.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ