Що відбувається у Павлівському окрузі Білопільської громади
З семи сіл Павлівського старостинського округу Білопільської громади нині люди залишаються тільки у Павлівці. Село під постійними обстрілами російських військових. Тут знищена школа, амбулаторія, розбиті будинки, немає зв’язку. Попри це ще 20 мешканців залишаються і доглядають худобу, розповіла Суспільному староста округу Світла на Федорченко.
“Там людей вже небагато. Є такі, які тримають корів. В одного чоловіка троє корів, в іншого — четверо: корова та троє телят. І ще там в одного чоловіка теж корова”.
До повномасштабної війни у самій Павлівці жили близько тисячі людей. Через обстріли майже всі вони виїхали.
“Обстрілюють усім підряд. І артилерія, і КАБів дуже багато. Якщо раніше тоді, коли ми ще там жили, то КАБів майже не було, то зараз і КАБами, і дронів дуже-дуже багато. Палять будинки: дронами скидають з якимось пальним і все, моментально загоряється і вже нічого не зробиш. Прямо буквально днями ще два будинки спалили. А там, де була амбулаторія, де ми працювали, то там уже взагалі нема нічого. Про школу і мови не ведемо, там повністю її вже давно розбили”, — сказала Світлана Федорченко.
Багато мешканців округу виїхали до Білопілля. Тут тепер працює і сільрада.
“Люди приходять за різними довідками. Обстежувати ж розбиті будинки не можемо, бо у зоні активних бойових всіх дій заборонено. Певний час було тихо, вже люди почали навіть приїжджати, повертатися, посадили городи, а потім оце знову все почалось — і все”.
За словами Світлани Федорченко, у селах Шпиль, Волфине людей немає з 2023 року.
“Катеринівка, Мирлоги та Петрівське — там теж немає жодної людини. До останнього в нас проживала одна жінка в Кислій Дубині — це між Білопіллям і Павлівкою. І десь три тижні тому вдарив КАБ, її дуже важко поранило і померла в Сумах, 1965 року народження. Там взагалі село вже вмирає, на декілька будинків. Не хотіла вона нікуди йти”.
Кожного тижня Світлана Федорченко намагається відвезти гуманітарну допомогу та замовлення від мешканців Павлівки.
“Якщо хтось щось замовляє, можливо хліба чи ще щось — теж відвожу. Але питання у зв’язку. Якщо там раніше хоч трохи був зв’язок: виходили там в певне місце і находили, то зараз взагалі немає. Я взагалі дзвінка чекаю: один із чоловіків, який корів тримає, їздить на базар, то з ним спілкуюся. Якраз сьогодні це телефонувала, кажу: «Як ви там всі живі, здорові?». Все, слава Богу, добре. І він на своїй вулиці привозить їм, що вони там замовляють”.
Люди, які виїздять через обстріли, все одно не хочуть їхати далеко від дому, зазначила староста.
“Якось так виживають люди, але не хочуть їхати. Я вже їм і шукала, куди виїхати. «Будемо до останнього, а куди ми поїдемо?» Як буде далі — невідомо. Можливо, буде так, як в Рижівці, — де вже нічого. Я не знаю, скільки витримаємо ще тут. Навіть, наприклад, якщо вони поїдуть у Суми, то там взагалі ж підшукують якийсь варіант. Ну вони ж не хочуть далеко їхати і сказали: «Будемо, якщо буде вже щось таке, то будемо їхати в Білопілля». А тепер вже вони думають, як в Білопілля поїхати, якщо й там така ситуація”.
За словами Світлани Федорченко, про ситуацію в деяких прикордонних селах взагалі нічого невідомо.
“Ободівський старостат — там невідомо що. Там ще четверо чи п’ятеро людей, але з ними зв’язку немає. І в Іскрисківщині таке саме: недавно було більше, чим у мене, майже 35 людей. Зараз чотири чи п’ять”.
Староста додала, що обстрілів багато, але російських військових на території старостату немає.
“Будемо сподіватися, що все буде, що наші хлопці утримають нашу Сумщину”.
На кінець травня 2025 року у самому Білопіллі з 16 тисяч людей, які тут мешкали до повномасштабного вторгнення, залишалося дві тисячі.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ