Уперше за багато років з віддаленого села Уздиця в Глухів курсує маршрутка
Уздиця – найвіддаленіше село Глухівської громади. Коли туди востаннє їздив рейсовий автобус, не пам’ятають навіть найстарші жителі. Тепер тутешні мешканці можуть раз на тиждень дістатися міста завдяки соціальній маршрутці. Вони розповіли, чому рейс важливий для них та що встигають зробити в місті насамперед.
Перша і єдина за багато років
Антоніна Громак – жителька найвіддаленішого села Глухівської громади – Уздиці. Коли звідти в місто їздив рейсовий автобус, каже, не пам’ятають навіть найстарші жителі. Жінка приїхала в місто соціальною маршруткою гуманітарної місії “Проліска”. Розповідає, без неї люди вимушені були йти до сусіднього села Баничі. Звідти ловити попутку чи чекати автобус. Або шукали когось у селі з машиною.
«А так ви уявіть собі: від нашого села до Баничів — 10 кілометрів. А якщо когось наймати, то тільки дорога туди вже коштує 200 гривень! Хочеш їхати — плати. А як же ми підемо пішки в 76 років ті 10 кілометрів? Та й треба ж десь щось купити. Птиця пішла — треба попоїти її. То котів, то собак обробити… Одне за одним», — каже жителька села.
Для пані Антоніни рейс у Глухів – це не лише можливість скупитися, але й покласти квіти біля портрета сина Василя на Алеї Героїв. Він похований у Баничах, куди жінці пішки ходити далеко.
«Як буваю тут — завжди заходжу. Бо на кладовище мені далеко йти: це ж одна зупинка, а до іншої ще далі. То я сюди заходжу, купую квіти, поставлю…».
Маршрутка з Уздиці курсує з початку 2025 року. Люди записуються на рейс через старосту села. Вранці водій привозить охочих у Глухів, а за кілька годин – забирає.
«Ну, звичайно, часу трохи мало. От сьогодні я і на біржу сходила, довідку взяла, і в лікарню забігла, й в аптеку. Та й на ринок треба — побули й на ринку», — каже Тетяна Соболь.
У період загострення бойових дій на Сумщині у березні-квітні соціальна маршрутка з Уздиці не їздила. Тоді волонтери та водій Анатолій Бігун допомагали евакуювати людей із прикордоння.
«Місяць ми жили в Сумах, евакуювали всю Краснопільщину — всі села: Могрицю, Осоївку, Самотоївку, Чернеччину, Веселе, Михайлівське,— перераховує водій соціальної маршрутки Анатолій Бігун та додає, пояснюючи своє рішення долучитися до команди «Проліски», — Я вам скажу: два роки воював, звільнився — і пішов допомагати людям».
У Глухів соціальним рейсом жителі Уздиці їздять раз на тиждень, за що, кажуть, вдячні благодійникам.
«Бо всім же треба їхати. А що в нас у селі? Один магазин. То ще невідомо — чи щось привезуть, чи ні. Хліб возять, але ж дороги такі…Як треба мені ліки, продукти чи до поліклініки — приїжджаю. І в гості до дітей. А на зиму їду до дочки в Київ. Тут ні доїхати, ні дійти. У нас село таке: в’їдеш, а назад не виїдеш. Слизько дуже. І там, у Києві, сильно бомблять. Тут у селі, може, трохи не так… Але маршрутка нам дуже потрібна».
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ