Як приймають переселенців в селі Артюхове на Роменщині

Оксана Анциферова з дванадцятирічним сином мешкали в селі Угроїди Краснопільської громади за 7 кілометрів від РФ. Там, ховаючись від обстрілів, багато часу провели в підвалі. Три тижні тому родину пані Оксани евакуювали та поселили у селі Артюхове Роменського району. Як переселенців зустріли на новому місці, хто допоміг облаштуватися та яким вони бачать своє майбутнє, розповіли кореспондентам Суспільного.

Оксана Анциферова три тижні тому разом з сином зачинили свій будинок, взяли речі першої потреби і подалися подалі від обстрілів.

“Бувало таке, що і посеред ночі ховалися до погреба і хата тремтіла. Була у нас примусова евакуація, дітей із батьками вивозили. Я сказала, щоб допомогли знайти будиночок, щоб тепло, затишно та комфортно дитині було, тоді я поїду. Тиждень пройшов, зателефонували і сказали, що знайшли в Роменському районі”.

Коли переїхали на нове місце, не мали достатньо необхідних речей, однак місцеві одразу прийшли на допомогу, говорить Оксана.

“Гуманітарку із Андріяшівки відразу в перший день привезли: комплекти ковдр, посуду для приготування їжі, продукти, порошки, відра привезли також. Тут нас привітала Валентина Григорівна, староста був з Глинська. Дуже допомогли мені в перші дні. Прийняли нас, як рідних дітей”.

Пані Оксана пояснює, до нових умов вже звикла, навчилась власноруч рубати дрова та готувати на грубі.

“Живемо, люди допомагають. Дуже дружний тут народ. Добрі, чуйні люди, турботливі дуже. Носять їсти, хто, що зможе. Хто консервацію, хто продукти. Село мені сподобалося, тут тихо. Іноді “шахеди”, коли-не-коли пролетять, але немає такого, що здригаєшся і біжиш галопом тікаєш, ховаєшся”

12-річний Роман — син пані Оксани додому повертатися боїться, тут він знайшов нові захоплення та друзів.

“Можу вже по селу ходити спокійно. Нічого ніде не стріляє, не треба тікати додому. Можу спокійно кататися на велосипеді”, — сказав Руслан.

Пані Оксана планує шукати роботу, а поки має заробіток від в’язаних виробів, які понад 40 років створює власноруч.

Шапочки, носочки, кофточки в’яжу. У мене в сільській раді замовляли три світери, то буду на замовлення в’язати. З дев’яти років ходила на гурток, мені показали виворітну і лицьову. Решта — вчилася сама по журналах. Візерунки пробувала, вчилася сама.

Пані Оксана пояснює, нині тішаться домівці та життю без обстрілів, а найбільше радіють щирості односельців та новим друзям.

“Магазини є. Продукти, все необхідне, що потрібно, є. Лікарня також у Глинську є. Плануємо залишитися тут”, — сказала Оксана Анциферова.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ