“Підтримати, допомогти та заспокоїти”. Поліцейський психолог із Сум розповів про свою роботу
Михайло Бутенко працює поліцейським психологом з 2020 року, до цього працював оперуповноваженим. Але, говорить, вирішив спробувати себе у психології ще на початку навчання в університеті. Чоловік розповів, як змінилася його робота під час війни та чим займаються поліцейські психологи.
До початку повномасштабного вторгнення Михайло в основному надавав психологічну допомогу працівникам поліції та їхнім родинам. Тепер у його обов’язки входить і спілкування з постраждалими внаслідок війни. Всього, говорить чоловік, наразі в області працює 10 поліцейських психологів.
“Деякі принципи роботи довелося переробити під військовий стан, більше поглибити свої навички та знання саме першої психологічної допомоги та кризової екстремальної психологічної допомоги. Ось, наприклад коли в місті Ромни прилетів у школу «шахед», я знаходився у відрядженні у Недригайлові, і мені дали вказівку туди безпосередньо виїжджати. Вже на місці події з колегами поліцейськими поспілкувався, чи немає у них постраждалих, і працював безпосередньо з громадянами”, — розповів чоловік.
Чоловік говорить, зазвичай психологічної допомоги потребують і свідки і постраждалі, але не всі люди згодні поспілкуватися з психологом.
“Це досить стресовий стан у людини, інколи людина не може зрозуміти, що з нею відбувається. Якщо людина стала свідком або постраждала, то якщо вона не хоче допомоги, наша головна задача дати зрозуміти людині, що я поряд, у разі чого можете до мене звертатися. Інколи достатньо просто побути поруч, людина може мовчати, плакати, але важливо відчути підтримку, що людина не сама”, — пояснює Михайло.
Основні принципи першої психологічної допомоги — підтримати, допомогти та заспокоїти, розповідає поліцейський: “Перш за все треба нормалізувати власне дихання, дихання — це один із тих безумовних рефлексів, на які людина може самостійно впливати. Коли ми починаємо контролювати власне дихання, в гештальт терапії це називається стан «тут і тепер», людина виходить із стану стресу, і може надалі себе контролювати. Людина може бути в такому стані, що їй соромно сказати, що з нею відбулося. Тут головне дати зрозуміти людині, що це нормально, і у разі необхідності перенаправити її до швидкої допомоги”.
Михайло говорить, історія спілкування з кожною людиною унікальна і кожна вражає, залишається у пам’яті. За час війни психологу доводилося спілкуватися і з дітьми. “Якщо дорослий десь якось може себе контролювати, розуміє як, то дитина через стрес може дезорієнтуватися, їй буде важче. Колись спілкувався з хлопчиком, він вже в себе прийшов, ми з ним поговорили, чи зрозумів він, що відбулося, чи бажає він щось сказати особисто мені, чи може йому щось на даний момент необхідно”, — розповів чоловік.
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ