У Сумах за ініціативи військового з’явився мурал із українським селом
Військовослужбовець ЗСУ Володимир на псевдо Мазай своїм коштом створив у Сумах мурал. Чоловік нині на лікуванні після отриманої під час обстрілу, травми.
Сільська вулиця, річка, снопи пшениці та млин — така картина з’явилася на сумській багатоповерхівці по вулиці Шевченка. Ініціатором такої ідеї став військовослужбовець Володимир на псевдо Мазай.
Чоловікові 59 років, після отриманої травми він нині відновлюється вдома. Чоловік говорить, що чекаючи повторну операцію на нозі, йому прийшла ідея відтворити українське село: “Це наше коріння, це наша спадщина. Згадався одразу фільм “Вечори на хуторі біля Диканьки”, Гоголь згадався. Звернувся до матері, мати каже: так в мене є картинка.
Саме ця картинка, додає чоловік, стала основою муралу: “Додали вулики, кота, собаку, мальви, глечики, корів, журавель колодязь, калину, як же кущ калини, ну і наші соняхи”.
Мурал малював сумський мураліст Єгор Авдєєнко, а вірш написала мама військовослужбовця. Володимир каже, коли картина почала вимальовуватись, почались поради від сусідів: “Люди от підходять і кажуть: а собака де з котом? кажу: треба буде. Пішли пропозиції, ми деякі врахували, деякі відхилили, тому, що не можливо все сюди намалювати”.
Самого ж Володимира на своїй картині зобразила сумчанка Оксана Солодовник.
Фото та відео, на якому сумчани у перші дні повномасштабної війни зняли Мазая із 5-ма автоматами, лягло в її основу. Каже, коли шукала образ для картини про незламні Суми, пригадала цей епізод: “Тоді я почала шукати цю світлину, тому, що з чогось малювати треба, я на власні очі не бачила цього. І коли я знайшла цю світлину, то здається їхав цей велосипедист по Театральній, але мені хотілося більш символічно зробити, мені дуже захотілось, щоб він їхав саме по Воскресенській, до нашого Свято-Воскресенського собору”.
Усі інші деталі авторка залишила незмінними: “Я його не знала героя цього, порахувала звісно автомати, їх було п’ять, я їх п’ять так і розвісила”. Пані Оксана розповідає, що після знайомства, герой картини був готовий придбати на будь-яких умовах: “Він каже, у мене є в США син, він по ФБ дізнався про картину, побачив це фото, каже як оцю картину викупити за будь-які гроші. Ну ви що смієтеся, я вам просто її подарую, ви герой, мій герой, міста того”.
Нині ж, говорить Володимир, не дивлячись на травму, продовжує займатись волонтерською діяльністю та має проєкт з авторкою його картини: “У нас є проєкт спільний, з залученням діаспори в США. До мене звернулись давні друзі, які там проживають, перед цим я відправляв їм збірку віршів Оксани, і вони хочуть зробить благодійний аукціон, щоб зібрати кошти для нашої 117 бригади”.
Ті автомати, які отримав у перші дні війни, каже чоловік, нині залучені на фронті: “Вся зброя, яка була мною отримана, вона зараз в ділі працює. Не знаю за один автомат, який був отриманий нашим колишнім співробітником Юрою Цибулько, який загинув минулого року, на жаль. Тих, кого з хлопців я підтягнув, я вже привіз, віддав зброю, а потім хлопці вже далі пішли, зараз воюють, один автомат у мене, у військовому квитку записаний”.
Нині підрозділ, в якому воює пан Володимир, перебуває на Донеччині. Після завершення лікування чоловік збирається повернутися до своїх побратимів: “Хлопці звісно мене чекають, дзвонять, кажуть, “Мазай давай вертайся, бо нікому борщ варить. Звичайно я за ними сумую, це вже таке братерство стало. Коли вона закінчиться ця війна, поки що невідомо, але знаєте, нам треба закінчувати це не перемир’ям, перемовами, бо це не є вірно. Закінчувати треба звісно перемогою, важка буде праця”.
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ